Ви мусите дозволити Javascript у вашому браузері для оптимальної роботи сайта і відображення розділів повністю.

Кошовий отаман Сірко

Популярними є оповідання про Сірка. Це безкомпромісний, непереможний борець з хижаками степів – татарами й турками, захисник і визволитель українського народу. Сірко був чаклуном, татари звали його шайтаном. Тож, як усе почалося?

Народився майбутній відомий маг Сірко у XVII столітті в невеликому козацькому селищі. Коли народилося це немовля, повитухи заголосили, а мати знепритомніла. А той, хто всіх налякав, не заплакав, він лежав на столі і бавився шматком пирога. А потім на очах у переляканих батьків з'їв його. Хлопчик народився із зубами! За повір'ям, поява немовляти з зубами означала, що народився майбутній вбивця. Налякані селяни радили батькам позбутися дитини, але сина врятував батько. Тато виніс дитину до натовпу і сказав односельцям, що цими зубами малий буде гризти ворогів.

Від народження з цією дитиною коїлись якісь дивні речі: від його погляду падали і розбивалися речі, скисало молоко. Саме тому сусіди забороняли своїм дітям гратися з Іваном. Але сам Іван ріс немічним та хворобливим хлопчиком. Він не розумів, чому люди обходять його стороною, а діти ніколи не запрошують до своїх забав.

В ніч на Івана Купала хлопець зник, а повернувся лише за три дні. У нього була розірвана свита і тіло вкрите рубцями. Селом пішли чутки: хлопчина зустрівся із самим чортом, нечистий подарував йому страшні сили. Хати у селі почали замикати. Та де він був, не розповів нікому, під сорочкою ховав маленький сірий клубочок – вовченя.

Через багато років він розказав синам, що тоді декілька днів блукав лісом, що шукав - і сам не знав. Та назавжди запам’ятав повний місяць і галявину, а на ній – вовчицю. Вона кинулася на нього, як на ворога. Він кричав увесь закривавлений, але міцно тримав її за горло. Потім стало тихо і він зрозумів, що задушив вовчицю голими руками. А коли отямився, то почув скавчання: поруч у траві ховалося вовченя. Іван забрав його з собою, з того часу він почав називати себе Сірком.

Коли Сірку виповнилося 12 років, у його селі з'явилися запорожці. Козаки розповіли: за дніпровськими порогами лежить острів Хортиця, хто зможе перетнути ці небезпечні водні пороги і складе іспити – буде козаком. На острові новачків перевірятимуть головні козацькі маги – характерники, нащадки давніх чарівників-волхвів. Щойно Іван почув про них, зрозумів, що у ньому живе така ж магічна сила, він повинен потрапити на Хортицю, щоб навчитися керувати нею. Сірко попросив запорожців узяти його з собою, але козаки лише кепкували з Івана: він був занадто малий і кволий. Хлопець був у розпачі! Він не міг більше жити у цьому селі. Тоді козаки запропонували йому: якщо зможеш подолати дніпровські пороги і дістатися Хортиці – посвятимо тебе у козаки.

Колись дніпровські пороги були найнебезпечнішими кам’яними перепонами у Європі. Уступи, що захищали острів, пропускали до нього лише найвідважніших. Коли запорожці повернулися після подорожі, вони не повірили своїм очам. В ущелині, прямо за тринадцятим порогом на них уже чекав той самий сільський хлопчик зі своїм вовком. Дитині перетнути ці смертельні пороги було просто не під силу. Тоді козаки зрозуміли, що слабкий на вигляд малий володіє якимись особливими знаннями. Тому на Хортиці його привели до особливих вчителів – характерників.

На Хортиці Іван прожив сім років і за цей час навчився безлічі речей, наприклад, зцілювати рани.

Одного разу біля села він побачив дівчину в яку закохався і тим самим зробив страшенну помилку, якої не міг припуститися характерник.

Вчителі попереджали Сірка, що він ніколи не зможе одружитися, бо тоді його душа розірветься на дві половини, чарівна сила піде. Але він нічого не зміг з собою зробити і підійшов до дівчини. Це була козачка на ім'я Софія. За три дні вони побралися, але через два тижні Сірко отримав перший військовий наказ від своїх вчителів. Він разом з козаками мав їхати до Франції допомагати мушкетерам короля. Фортецю, яку французи не могли добути декілька років, Сірко узяв лише за три години. Через це в Україну він повернувся героєм. Тепер запорожці довічно обиратимуть його отаманом, а у Європі він стане великим полководцем.

У перервах між битвами раз на сім років Сірко приїздив до села, де на нього терпляче чекала дружина Софія. Від таких гостин у родині Сірка народжується четверо дітей: двоє синів і дочок. Вони чекають приїзду батька, як свята, бо з ними він лагідний і ніжний. Та вороги знали іншого Сірка: за 35 років отаман виграв майже сотню битв, не програв жодної. Вороги молилися за його смерть, лякали ним своїх дітей, посилали на Січ убивць, але ніхто не міг зробити Сіркові навіть подряпину. Тоді турки вирішили знищити його.

Коли Сірко повернувся додому, він не впізнав села: хати спалені, а його дружина і сини вбиті. Татари вразили отамана у єдине слабке місце, він обійняв свою дружину та синів і вперше в житті заплакав. Десь всередині нього прокинувся вовк. Він зібрав останній похід проти турків, дорогою палив села і навіть убив всіх полонених. Але, зрозумів, що помста не зробила його щасливим. Іван усвідомив, що його доньки десь далеко одружені з козацькими полковниками, а сини мертві – нікому передати своє знання. Його життя втратило сенс. Сірко сам змайстрував собі труну, ліг у неї і став чекати смерті.

Помираючи, він наказує не забувати його могилу, з якої він може передати своє віще знання. Його могила стає священним місцем, поряд з яким не можна працювати та порушувати спокій землі.

Можливе посмертне спілкування померлого Сірка з живими проти Великодня або на Різдво, або на Зелені свята. Ці дні традиційно пов'язані з шануванням духів померлих предків, з уявленням про те, що саме в цей час відкриваються канали зв'язку між двома світами і стає можливою зустріч живих та померлих. Могила Сірка й є таким "каналом", з якого перед Великоднем чути те, що відбувається «внизу». Отже, свою силу він так нікому і не передав, але залишив заповіт: хто сім років поспіль перед Великоднем носитиме на мою могилу землю, отримає таку ж силу, як і я. Через три дні він помер.

Розроблено з любов'ю управлінням туризму Запорізької міської ради | © 2017—2018 | DEVELOPED BY JAM