Музей назовні. Вулиця Святого Миколая

Серед них маєток Ф. Бетхера (вул. Святого Миколая, 4), збудований у 1910 р. Будинок не лише вирізняється своїм зовнішнім виглядом. Завдяки вдалому та продуманому плануванню особняк був зручним та комфортним для життя, що стало важливим для пізнього модерну. Справжня родзинка маєтку - синя керамічна плитка, яка прикрашає фасад. 

Поруч на розі вулиць Святого Миколая та Базарної знаходиться прибутковий будинок Л. Певзнера (вул. Святого Миколая, 6), зведений у 1908-1909 роках за проєктом олександрівського техніка Г. Кацина. У 1908 році дружина статського радника Тетяна Павленко вирішила відкрити приватну жіночу гімназію і звернулась до Олександрівської міської управи з проханням про оренду цього будинку. За площею та плануванням він відповідав навчальному закладу. Однак місце виявилось не надто вдалим для жіночої гімназії. Поруч зупинялись олександрівські візники, які були не кращою компанією приватного навчального закладу для юних панянок. 

Будинок лікарні Генріха Бера (вул. Святого Миколая, 27) – це також зразок модерну, якщо точніше, то північного модерну. Будівля з’явилась у 1911 році за ініціативи лікаря Генріха Бера. Її часто відвідували жителі менонітської колонії Шенвізе. У лікарні працювало офтальмологічне та хірургічне відділення. Також це був перший пологовий притулок в Олександівську. Медичну  допомогу всі породіллі, незалежно від походження, отримували тут безкоштовно.

Будівля, в якій знаходиться міське управління КП «Водоканал» (вул. Святого Миколая, 61), одна зі найстаріших у місті. Її збудовано наприкінці 19 століття для міської водокачки. Наприкінці 19 століття в Олександрівську не було водогону. Місцеві мешканці скаржились, що вода, яку доставляли водовози в бочках, була брудною і неякісною. Води з колодязів не вистачало, і часто вона мала гірко-солоний смак. У 1893 міська влада почала вирішувати питання забезпечення Олександрівська якісною водою. Було укладено угоду із земським техніком Сергієм Лизловим про будівництво першого водогону.