Новини

Стосунки українських козаків та їхніх дружин

12 травня в Україні та в усьому світі відзначають день матері. Затишне, гарне свято і нагода ще раз виказати любов і вдячність найріднішим. В українських родинах традиційно із великою пошаною ставляться до матері і жінки, а запорозькі козаки завжди відносилися до жінки підкреслено з повагою, великодушно та шляхетно.

Справжні козаки шанували жінок, а українки відповідали їм коханням та вірністю. Стосунки між чоловіком та жінкою в Україні завжди були побудовані на глибокій шані та взаємній повазі. Звичаї козаків пропагували серед січовиків безшлюбність, однак виховували у парубків шанобливе ставлення до жінки – матері, сестри, дружини, коханої дівчини. Відсутність постійного спілкування з жіноцтвом на Січі не призводила до забуття, байдужості та зневаги, більше того, спричинювала обожнення жіночого начала.

Українська жінка завжди була чоловікові надійним товаришем, вірною супутницею, вправною господинею. Вона була готова у будь-який час відбити ворожий напад, при цьому пильно піклуючись про сім’ю. Вільний норов, гордість і самовпевненість української жінки сприяли її войовничості.

Проводжаючи чоловіків на Січ, жінки-козачки брали на себе всі обов’язки: господарські, виховання дітей, забезпечення родини.

Слід зазначити, що зневага до жінки-українки жорстоко переслідувалася козаками. Згідно зі звичаєвим правом, нещадно карали не лише за присутність жінки на Січі, а й за перелюбство. За цей злочин козаки відповідали сповна. Зокрема, у вироках, записаних до "Справной книги", говориться, що парубка Грицька за такий ганебний гріх засуджено до спалення на вогнищі."

За звичаями Січі, як справжні лицарі, козаки мали суворо дотримуватися ґречності з жіноцтвом. Наскільки великої ваги надавалося стосункам жінки і чоловіка, свідчить звичай, згідно з яким покарання чекало кожного, хто образить жінку.

Запорожцям не дозволялося бути жонатими у місці їхнього проживання (на Січі), а жінкам одружених годилося жити поблизу, в зимівках і слободах, куди козаки навідувалися час від часу. Однак брати участь у козацьких судах жінкам не заборонялося.

Отже, козак до жінки ставився підкреслено з повагою, великодушно та шляхетно. Вона була для нього зіркою Світла, до якої хоч близько, але дотягнутися "зась". Суворі січові звичаї і порядки, які не допускали жінку, хто б вона не була: чи люблячою дружиною, чи коханою дівчиною; спартанський, аскетичний спосіб життя воїна-лицаря - сприяли вихованню в козака високої святості до прекрасної половини людського роду. За її честь і волю козак йшов, не задумуючись, і у вогонь, і у воду. Дітям своїм козаки давали настанову: "Бережи, сину, заповідь батька свого і не відкидай науки матері своєї!"

Тож і нам не варто забувати звичаї козаків. Запоріжжя було та залишаэться духовною Вітчизною козацтва, символічною, ідеальною матір’ю, де "Луг-батько", а "Січ-Мати".