У цій війні немає випадкових історій. Є історії тих, хто щодня виходить назустріч небезпеці, аби інші могли спати спокійно.
Є ті, хто робить неможливе мовчки — без слів, просто тому, що інакше не може.
Є ті, хто досі стоїть там, де найважче. Стоїть — попри втому, біль і нестачу сил.
Цей день — не про святковість.
Цей день — про вдячність. Про пам’ять.
Про силу, що тримає країну, коли здається, що надії більше немає. Про тих, хто стоїть на варті нашого спокою. І про тих, кого вже ніколи не повернути. Тих, чиї імена назавжди залишаться в нашій пам’яті.
У кожному місті є будинки, де стоять порожні стільці — місця, які чекають тих, хто так і не повернувся.
І ми будемо пам’ятати кожного та кожну, хто віддав життя, щоб у нас було «завтра».
Захисники та захисниці, безмежно вдячні вам за титанічну роботу, за безсонні ночі, витримку та незламність. За те, що ми можемо бути тут — дома.
Вічна пам’ять і нескінченна шана тим, хто віддав життя за Україну. Сил, стійкості та наснаги усім захисникам та захисницям.
Пам’ятаємо. Пишаємось. Продовжуємо боротися, бо мусимо вистояти.
Поділитись у Facebook
Поділитись у X