Санаторій "Олександрабад"

У 1910 році відомий меноніт-промисловець Яків Нібур (його родині належав відомий млин Нібура в районі сучасного автовокзалу) викупив та модернізував його.
⠀
Олександрабад мав свій водогін з джерельною водою, електричну станцію та центральне опалення. Також була власна пристань на Дніпрі, поблизу якої гості влаштовували прогулянки на човнах, приймали сонячні ванни та милувались краєвидами. Навколо був чудовий парк, де ввечері грав оркестр. На скелях поруч були встановлені дві скульптури – Тараса Бульби та лева, поруч з якими курортники любили робити фото.
⠀
Санаторій був обладнаний за останнім словом техніки. До його складу входили головний корпус, вілли, будинки для проживання на свіжому повітрі. Курорт працював цілий рік. Взимку тут можна було кататись на ковзанах, лижах, а серед літніх розваг – лаун-теніс, крокет, футбол і кегельбан.
⠀
Приїздили сюди не лише зі всієї країни, а й з-за кордону. Курс лікування тривав від 4-6 до 8 тижнів. До послуг відпочивальників були лікувальні кабінети, водолікарня, масажні кабінети, купальня, бібліотека, їдальня з чарівним видом на Дніпро. Меню було різноманітним залежно від побажань та потреб гостей. Можна було обрати дієтичне та вегетаріанське меню.
⠀
На початку Першої світової війни санаторій було конфісковано та передано Міській думі Олександрівська. Тут був військовий шпиталь. Після зведення Дніпрогесу Олександрабад зник під водою.