24 лютого

Ранок 24-го лютого. 

Ранок, що навіть через чотири роки повномасштабної війни згадується до дрібниць. 

Того дня, вікна по всьому місту почали меготіти світлом. Кожне про своє. Чиєсь про «почалося», чиєсь про «ти як?», чиєсь про «збираємось у нас», чиєсь про «збирай речі, виїжджаємо».

За цим світлом – розгубленість і рішучість, страх і турбота. Хтось поспіхом складав документи й найнеобхідніше. Хтось стояв у черзі до військкомату. А хтось, не чекаючи вказівок, шукав спосіб бути корисним тут і зараз. 

Місто, яке тоді прокинулося в темряві, до цього часу – не згасає. Ми навчились триматися, підтримувати та світитися зсередини.

Ми пам’ятаємо той ранок. Пам’ятаємо, як стискалося серце. І саме тому особливо цінуємо кожен новий світанок – як доказ того, що ми вистояли тоді, і вистоїмо надалі.

Чотири роки боротьби.
Ми все ще тут ❤️‍🩹